Ольга Кряжич: авторская колонка

Главная » 2008 » Март » 31 » Поетична збірка "Вітер", 1995 р.
16:09
Поетична збірка "Вітер", 1995 р.

*   *   *

 

Мрію мою не хапайте у руки,

Хай вона птахом у небо злетить,

Злодіїв зраджено вирвуться гуки -

З розпачу лютого серце щемить.

 

В п"янкім розмаї безмежного неба

Мрії моєї хай бавиться птах,

Щоб лютих намірів хижа потреба

Не присудила на хрест і під цвях.

 

Щоб мрієжери не шкірили зуби -

Крила далеко вгорі майорять,

Вам не достати її, мрієгуби.

Тільки ти, мріє, благаю, не зрадь!



 

*   *   *

 

Янгол завітав до мене в хату,

Німб неначе капелюшок зняв,

- Хочу, - каже, - Я життя пізнати

В яснім сяйві сонячних заграв.

 

Хочу на землі я чоловіком

Цю життєву чашу всю до дна

Втішившись коротким людським віком

Випити, мов келих п"ють вина.

 

А коли на небо повернуся,

Янголам-братам я доведу,

Чом так плачуть дідусі й бабусі

В райському прекрасному саду.

 

Хоч важке життя зігнуло спини

Й пролягав тернами їхній путь,

Та душа і серце завжди лине

В край, що Україною зовуть.

 

Згадують їх душі ці простори,

І болючий щем від мозолів,

І голодоморів чорне горе,

Й мелодійні звуки рідних слів.

 

Тож і я спустився на Вкраїну,

Кажуть: "В тебе шанс є - вибирай!

Та земля, де ми зігнули спини,

Є, мабудь, святішою за рай..."

 

*   *   *

 

З неба зірка на землю впала,

Загубилась в лісах, мала,

Пролетіло часу чимало,

Й кажуть: папороть зацвіла.

Має кітка чаклунську силу

Чи то пращурів скарб знайти,

Чи придбати орлині крила,

Щоб злетіти у світ мети.

Дивна квітка - дарунок Божий.

В цій легенді є гарна суть:

Марнувати життя негоже -

Інші квітку твою знайдуть.

Не веде в хащі шлях широкий,

Він мов злет у нові світи...

Як зробити несхибні кроки,

Щоб ту квітку мені знайти?

 

*   *   *

 

Спитала у верби я край дороги:

- Скажи, сестричко, що є небуття?

Та підняла гілки свої вологі

Й прошелестіла: - Це є край життя.

 

Спитала я про це й тополю в полі,

Вона сказала: - Це коли життя,

Я чула, кине шлях гіркої долі

І в інший світ іде без вороття.

 

А крук на гілці ще додав суворо:

- Минають дні, сплива за роком рік,

Як жив ти на землі немов потвора,

То й на тім світі каятись повік.

 

Спитала я про це колосся стигле

І вчула - відгукнулося зерно:

- Те небуття від хліба просто збігло,

Для доброго не збудеться воно.

 

Бо є добро - велике, всемогутнє,

А зле - це лише купочка сміття,

Бо слово Бога у добрі присутнє,

Добру є вічність, злу є - небуття!

 

 

*   *   *

 

Шматочок смерті на моїй долоні, -

Думки відверті - лучити у скроні.

Металу грами від крові червоні,

Зародин смерті - куля на долоні.

Бо людство, що до космосу майнуло,

Так зрідка тепер згадує минуле!

Війська застигли, вартові на чатах...

Маленька куля - це війни початок.

Пробиті мрії, і серця, і скроні:

Гуляє смерть у куляній короні.

Чатують хижі крихітки металу -

Так мало кулі, а життя не стало.

Зробила куля смерті чорне діло:

Юначе до землі схилилось тіло,

І разом з тілом долі тихо впала

Ця кострубата крихітка металу.

Конфлікти сьогоденні і минулі...

Мерців майбутніх вже чекають кулі.

Мов сльози на землі рясніють роси,

Земля благає:

- Годі, люди, досить!

 

RESURGAM *

 

І

Я - в кожнім подиху землі.

Я з нею з"єднана на віки,

Я - це метелики малі,

Я - грім.

Я - птах,

Я - гори й ріки.

Я - це сюрчання вод весни,

Я - вітер, що зриває листя,

Я - ранки тихі і ясні,

Я - калинових грон намисто.

Всім серцем віриться мені:

Я не розстануся з землею.

Від тихих зір у вишині

Я повернусь туди душею,

Де я - це солов"їний спів,

Де я - і хмарка, і краплина,

І радість весняних ланів,

І темна ніч, і світла днина.

Люблю, земля, красу твою,

Царице в сонячній короні,

Тому і душу віддаю

В твої натруджені долоні.

 

ІІ

 

Я вчорашнім листком оживу,

Й зустрічатиму знову весну,

Я стискатиму в пальцях траву,

Й квітку сонячним днем осяйну.

Я прокинусь від вічного сну,

Мов зоря, обійму далечінь,

І за обрій, мов птаха, гайну,

У прозору незміряну синь.

Я землі відкриваю долонь,

Я руками стискаю струмок,

Я зорі поцілую вогонь,

Й приголублю я безліч зірок.

Я вчорашня людина Землі,

А сьогодні я простору лет.

Серед зір линуть душ кораблі,

Десь і мій там неспинний корвет.

 

*  Я воскресну (лат.)

 

 

*   *   *

 

Летіли яблука під ноги

З напівопущених гілок,

Котилися у пил дороги,

Губили яблучний пилок.

Губили пахощі ранкові

І променя останній сум,

І чари літньої любові,

І звук завмерлий - тихе "бум"...

Здавалось, яблуко маленьке,

Неначе сонце золоте,

За обрій падало тихенько -

У сіно тепле і м"яке.

Бо мабуть серцем відчувало

Нечутні кроки холодів,

Що скоро сонця стане мало

В безкраїм мареві снігів.

А поки день теплом ще диха,

А поки - яблуневий світ,

І щось гілки шепочуть стиха

За кожним яблуком у слід...

 

 

*   *   *

 

Просінь -

Неба клапоть.

Осінь,

Листя лапи.

Дощик

З неба ллється

В рощу -

Хай нап"ється.

Поле

Стоїть чорне,

Голе.

Вітер горне

Клапоть

В небі синій.

Слякоть...

Хмари винні.

 

 

*   *   * 

Впав лист. Останній лист на білий сніг.

І розчинився в мареві прозорім,

Сніжинки поряд падали, як зорі,

На землю, де листок останній ліг.

Вкривало снігом місто і село,

Шпурляло небо ці сріблясті зорі,

Все тануло у сніговому морі,

Все білим снігом вкрило, замело.

Зима ховала світ у заметіль

І спогади невічела про літо,

Морози позбирала звідусіль -

На вікнах малювати мертві квіти.

Та раптом лист, що впав на білий сніг,

Здригнувся... Чи злякався, може, лиха?

Та ні - під ним в землі зернина тихо

Вже готувала свій весняний біг.

Зима даремно лють свою плека

І заважає сонцю землю гріти:

                                               Весна вже йде. ЇЇ хода стрімка,

                                               І знову оживуть замерзлі квіти.

        


Просмотров: 513 | Добавил: economist
Форма входа
Календарь
«  Март 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Друзья сайта
  • ИПММС НАНУ
  • Академия технологических наук Украины
  • Форум AUP.RU
  • Блог ученой кошки
  • Дневник ученой кошки
  • Статистика