Ольга Кряжич: авторская колонка

Главная » 2009 » Январь » 25 » Анализ статьи, комментарии
12:36
Анализ статьи, комментарии
ХозяйственнОЕ   хозяйство

Елена Демина. Хозяйственный кодекс отменят? (Деловая столица, - №13/359 от 31.03.2008. – с.7. – выдержки)

 

Кабинет Министров основательно взялся за улучшение законодательной базы «вред­ные» документы теперь просто ликвидиру­ют. После госзакупочного закона может по­следовать отмена Хозяйственного кодекса.

Юлия Тимошенко уже сообщила, что правительство готово выступить с такой инициати­вой перед Верховной Радой, поскольку име­ющиеся разночтения между нормами Граж­данского и Хозяйственного кодексов услож­няют рассмотрение в судах корпоративных конфликтов. Юристы же уверяют, что такой шаг внесет еще большую сумятицу в отноше­ниях внутри и между компаниями.

Правоведы начали бить тревогу еще на этапе подготовки и принятия кодексов и прогнозировали, что существенные расхож­дения в трактовке одних и тех же вопросов в будущем добавят головной боли судьям и собственникам компаний. «Гражданский кодекс содержит множество новаций в регу­лировании работы акционерных обществ. А вот Хозяйственный в большей степени дуб­лирует соответствующие положения ранее действовавшего и явно устаревшего законо­дательства»….

Юристы, когда-то с ужасом отнесшиеся к появлению двух противоречивых документов, теперь с не меньшим страхом ожидают отмены ХК. «За прошедшие годы уже возникла определенная практика применения спорных норм, появилось множество разъяснений ВХСУ в отношении того, как при­менять ту или иную норму при рассмотре­нии корпоративных споров. Поэтому про­блема разночтений и слабости Хозяйствен­ного кодекса уже не так остра», — считает г-жа Новичкова. Правоведы говорят, что ликвидация ХК снова посеет правовую не­разбериху в построении корпоративных отношений и судебной практике. «Проблема в том, что значительная часть отношений между субъектами хозяйствования и не меньшее количество корпоративных во­просов на сегодняшний день регулируются исключительно Хозяйственным кодексом. Простой пример: как быть с государствен­ными унитарными или казенными пред­приятиями? Ведь порядок их создания и условия деятельности не регулируются Гражданским кодексом. А с его отменой эти предприятия вообще будут поставлены вне закона, как и многочисленные сделки, механизм которых также урегулирован только в Хозкодексе», — рассказала «ДС» глава юридической фирмы «С.К.О. Фо­рум» Елена Сапожкова.

«Отдельные положения кодекса сегодня активно используются, и их отмена может вызвать довольно существенные негативные последствия. Так, достаточно широко применяется статья 250, ограничивающая сро­ки применения административно-хозяйст­венных санкций шестью месяцами с момен­та выявления соответствующего наруше­ния, но не более года с момента совершения нарушения. Именно это положение позво­ляет ограничивать применения санкций за несвоевременный возврат валютной выруч­ки, за нарушение кассовой дисциплины и пр. Простая отмена этой нормы приведет к тому, что снова за многие нарушения в сфе­ре хозяйственной деятельности контролиру­ющие органы получат возможность штрафо­вать, невзирая на срок давности», — пояс­нил старший партнер юридической фирмы «КМ Партнеры» Александр Минин.

Юристы говорят, что если с несуразица­ми и противоречиями двух кодексов еще можно смириться, то устранение ограниче­ний по срокам применения штрафов вместе с ликвидацией ХК для бизнеса будет очень болезненно.

Большинство опрошенных «ДС» право­ведов считают, что Хозкодекс нужно не от­менять, а дорабатывать. Другой вариант решения проблемы — замена его отдельны­ми законами, такими, скажем, как закон об акционерных обществах. Любой из ва­риантов будет лучше возможного правово­го вакуума, который создастся после его ба­нальной ликвидации. Впрочем, чтобы за­рекомендовать себя другом всех предпри­нимателей, Юлия Тимошенко может и ру­бануть с плеча. «Есть общее мнение прави­тельства, что Хозяйственный кодекс дол­жен быть отменен», — сообщила она на уч­редительном заседании совета инвесторов при Кабмине, уверив, что это произойдет уже к следующему заседанию.

 

Мій коментар: актуальне питання

 

Право на підприємницьку діяльність закріплене в ст.42 Конституції України.

Відома мудра істина – як справу почнеш, так вона і піде… Дуже часто суперечливість існуючого законодавства проявляється вже на етапі створення суб’єкта господарювання. Неврахування цих суперечок потім проявляється не лише у проблемах функціонування підприємства з точки зору діючого законодавства, але й може нанести значні економічні збитки.

Проблематика питання значно актуалізується у зв’язку з кардинальними змінами законодавства України, що регламентує процедури створення та реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, зі вступом у дію з 1 січня 2004 року двох суміжних кодексів – Цивільного і Господарського (далі – ЦК і ГК України), і, відповідно, скасуванням таких раніше значущих для відносин у сфері створення та реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності законів України, як Закон „Про підприємництво” і Закон „Про підприємства в Україні”. На практиці при здійсненні державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності почали виникати непорозуміння і конфлікти з причини різночитань та появі нових змін та доповнень до прийнятих актів, що породжувало необґрунтовані відмови у реєстрації та неправомірної ліквідації суб’єктів підприємницької діяльності окремих видів.

Слід зазначити, що створення суб’єктів підприємницької діяльності в Україні регулюють такі нормативно-правові акти, як Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р., Господарський кодекс України від 16.01.2003 р., згідно яких регулюється процес створення суб’єктів господарюювання різних організаційно-правових форм; Закон України «Про господарські товариства»  від 19.09.1991 р., в якому визначені особливості утворення господарських товариств; Закон України «Про банки і банківську діяльність» від  07.12.2000 р., в якому закріплені особливості порядку створення акціонерних та кооперативних банків в Україні; Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23.02.2006р., який регулює процес створення фондових бірж, Закон України «Про фермерське господарство» від 19.07.2003 р., який визначає особливості створення фермерських господарств в Україні, Закон України «Про страхування» від 7.03.1996 р., який визначає деякі особливості створення страхових компаній, Закон України «Про кооперацію» від 10.07.2003р., який регулює порядок створення виробничих кооперативів, Закон України «Про товарну біржу» від 10.12.1991р., який визначає особливості створення товарних бірж в Україні, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003 р., який в цілому регулює процес створення та державної реєстрації юридичних осііб та фізіичних осіб-підприємців в Україні та ін.


Згідно ст. 56 ГК суб'єкт господарювання може  бути  утворений  за  рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у  випадках,  спеціально  передбачених  законодавством,  також  за рішенням  інших органів,  організацій і громадян шляхом заснування нового,  реорганізації (злиття, приєднання,  виділення,  поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Термін «створення» — це правове поняття господарського права. Це поняття включає врегульовані нормами господарсь­кого права умови фактичного виникнення та легітимації суб'єкта господарювання, суб'єкта права.

Створення субєктів господарювання за Цивільним кодексом України має більш широке трактування, ніж за Господарським кодексом України.

Для створення юридичних осіб приватного права відповідно до положень статей 87-89 ЦК її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і під­писуються всіма засновниками, якщо законом не встановле­ний інший порядок їх затвердження.

Крім того, порядок створення юридичних осіб, які мають на меті заняття підприємництвом, додатково регламентується Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб підприємців» від 16 травня 2008 р. Реєстрація об'єднань громадян провадиться в залежності від їхнього статусу або Мі­ністерством юстиції або місцевими органами виконавчої дер­жавної влади (статті 15, 16 Закону «Про об'єднання громадян»).

Юридичні особи публічного права утворюються в порядку, передбаченому окремими законодавчими актами.

В цілому, базуючись на детальному аналіз зазначених нормативно-правових актів, можна зазначити, що у Господарському Кодексі України й у Цивільному Кодексі  України міститься декілька статей, присвячених державній реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, причому якщо в Цивільному Кодексі  України лише констатується необхідність даного процесу як для фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, так і для юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, з відсиланням до спеціального закону, у Господарському Кодексі  України загальна процедура державної реєстрації для більшості суб'єктів господарювання деталізується. Такий пріоритет норм щодо державної реєстрації Господарського Кодексу  України перед нормами Цивільного Кодексу  України є вірним і виправданим – усі суб’єкти підприємницької діяльності здійснюють господарську діяльність з метою одержання прибутку і діють у рамках відносин, що складають предмет регулювання саме Господарського Кодексу  України. Галузева належність таких норм – господарсько-правова, тому вірним є підхід, відповідно до якого норми, що регламентують державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, містяться в нормативно-правових актах саме господарського, а не цивільного законодавства.

В юридичній літературі з приводу визначення терміну "державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності” немає єдиної думки. Не містять його і норми нових Господарського Кодексу  України і Цивільного Кодексу України. Слід зазначити, що положення Зако­ну України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»  замість ясності і прозорості внесли певний хаос в сферу реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. У першу чергу, це пов'язано з тим, що при його прийнятті занадто була розширена сфера його застосування, в той час, як у проектах цього закону мова йшла, в одному випадку, про реєстрацію винятково суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних і фізичних осіб (законопроект Ю.Єханурова і В.Хомутинніка), в іншому випадку, про реєстрацію суб'єктів господарювання (законопроект О.Колоніарі й В.Наконечного). У підсумку в Зако­ні України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» не був сприйнятий ані перший, ані другий підхід, замість цього в закон включили правила про реєстрацію всіх юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців. Замість ясності – внесли плутанину. Виходячи з назви і норм Зако­ну України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» всі юридичні особи (і суб’єкти підприємницької діяльності, і не суб’єкти підприємницької діяльності) попадають під сферу його дії. Усі юридичні особи зобов'язані керуватися положеннями цього закону і пройти процедури включення до єдиного реєстру. Уявляється не нелогічним такий універсальний підхід до реєстрації всіх юридичних осіб. Більш правильним, на думку багатьох українських юристів-практиків, був би поділ процедур і нормативної регламентації державної реєстрації для суб’єктів підприємницької діяльності та інших суб'єктів – закон повинен був обмежитися регулюванням реєстрації саме суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних і фізичних осіб. Не можна змішувати норми про реєстрацію юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, що мають за мету одержання прибутку, і некомерційних (безприбуткових) юридичних осіб, як то політичних партій, об'єднань громадян, профспілкових організацій, шкіл, лікарень, інших установ (не суб’єктів підприємницької діяльності). У цьому немає ніякої необхідності. У них не тільки різний порядок створення і реєстрації, але і різні системи органів, що здійснюють реєстрацію.

Якщо аналізувати історію іноземного та вітчизняного законодавства, то правильність вибіркового підходу до реєстрації юридичних осіб (суб’єкти підприємницької діяльності – окремо, інші – окремо) обґрунтована не тільки історично, але і підтверджується світовими тенденціями, що склалися в правовому регулюванні господарювання.

Так, ще в 40-і роки минулого століття в СРСР чітко розділялися порядок реєстрації комерційних і некомерційних суб'єктів. У Положенні про державну реєстрацію державних, кооперативних, громадських господарських організацій і підприємств, затвердженому Постановою РНК СРСР від 16.04.1940 р., особливо вказувалося, що воно стосується реєстрації юридичних осіб – суб'єктів господарювання і не поширюється на організації, що знаходяться на госпрозрахунку, але у яких основною метою не є господарська діяльність (поліклініки, санаторії, будинки відпочинку, стадіони, театри й інші видовищні підприємства, клуби, палаци відпочинку, управління будинками тощо).

У господарському (торговельному) законодавстві Німеччини, Японії, Болгарії, Словаччини, Естонії, США та інших країн також мова йде про реєстрацію саме суб'єктів господарювання, про «торгівельну реєстрацію».

Російські дослідники в області господарського права також критично відносяться до штучного змішування норм про реєстрацію всіх без винятку юридичних осіб (і суб’єкти підприємницької діяльності, і не суб’єкти підприємницької діяльності). В.Бараненков обґрунтовано наполягає на особливому порядку реєстрації некомерційних юридичних осіб – військових організацій, а також шкіл, госпіталів, бюджетних організацій, що знаходяться за межами держави.

Аналіз динаміки розвитку підприємництва в 1991-2007 роках недвозначно вказує на те, що українське підприємництво двічі переживало справжній бум (як очевидно, в специфічних українських умовах): у 1992 році, тобто через рік після проголошення незалежності України, а також у 1997-му, тобто через рік після прийняття Конституції України. Ці два факти різкого зростання підприємництва в Україні вказують на те, що громадяни, здатні до підприємницької діяльності, повірили в суспільно-політичні та конституційні зміни, які відбулись у 1991 та 1996 роках, і відкрили нові можливості для розвитку підприємництва.

Отже, якщо розвивати українське суспільство шляхом реальних, а не вдаваних реформ, то розвиток підприємництва в державі на рівні європейських стандартів практично буде забезпечений.

Політико-правові фактори відіграють важливу роль у розвитку підприємництва тому, що українське суспільство не стало структурованим у політичному, соціальному та економічному сенсі відповідно до потреб розвитку ринкових відносин. Тому держава змушена виконувати роль органу, який сприяє структуруванню суспільства, а також захищає його від ризиків цього структурування.

Питання відміни Господарського кодексу, про що вказується у аналізованій статті Олени Дьоміної «Хозяйственный кодекс отменят?», має раціональне підгрунтя, навіть, якщо базуватися лище на одному напрямі функціонування суб’єктів господарювання, наприклад, процесі створення та ліквідації:

- Господарський, Цивільний кодекси України та Закон України «Про господарські товариства мають суперечливі визначення створення та ліквідації суб’єктів підприємницької діяльності;

- в законодавстві України не існує чіткого визначення моменту створення субєкта підприємницької діяльності;

- у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» не визначений момент закінчення державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, не вказаний вичерпний перелік підстав для судового рішення щодо припинення юридичної особи, не пов’язаного з банкрутством;

- у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» не має чіткого визначення сфери його дії.

Зокрема, тільки з досліджуваного відносно вузького питання створення та ліквідації суб’єктів підприємництва, необхідні наступні зміни та узгодження Господарського та Цивільного кодексів України, а також деяких інших нормативно-правових актів:

- необхідно узгодити ст.ст. 56-59 Господарського кодексу України, ст.ст. 87-89; 104-112 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3-6; 19-22 Закону України «Про господарські товариства», ст. 21 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» відносно створення та ліквідації суб’єктів підприємницької діяльності;

- відмовитися від штучного змішування норм про реєстрацію всіх без винятку юридичних осіб. До Зако­ну України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» необхідно внести зміни (починаючи з уточнення його назви) щодо сфери його застосування, обмеживши її державною реєстрацією суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних і фізичних осіб);

- у Зако­ні України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» необхідно чітко зазначити момент закінчення державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності як момент включення суб’єкта, що реєструється, саме до Єдиного державного реєстру суб’єктів підприємницької діяльності із присвоєнням йому (суб’єктові) відповідного ідентифікаційного коду (номера) саме з цього реєстру, що позитивно вплине на регулювання господарських відносин у цій сфері, дозволить ліквідувати плутанину та помилкові тези деяких авторів, викладені в учбовій літературі, які невірно визначають цей момент в часі, буде сприяти правильному правозастосуванню та уніфікації судової практики;

- у Зако­ні України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» необхідно уточнити сферу його дії – він розповсюджуються на відносини, пов’язані з державною реєстрацією лише суб’єктів підприємницької діяльності. Порядок та особливості державної реєстрації суб’єктів господарювання та інших юридичних осіб, що не є суб’єктами підприємницької діяльності, повинен регулюватися Господарським кодексом України та іншим спеціальним законодавством України;

- доповнити ст. 20 Зако­ну України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» наступною частиною: «Неправомірна відмова у наданні відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, за винятком відомостей, доступ до яких обмежений відповідно до цієї статті, не допускається»;

- у ч. 2 ст. 38 Зако­ну України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» вказати вичерпний перелік підстав для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов’язано з банкрутством юридичної особи.

У підсумку хотілося б завершити однім прикладом: колись мені запам’яталася фраза одного з досить відомих юристів нашого міста. Зокрема, він сказав, що коли у одному реченні є викладеними дві думки, навіть, якщо вони доповнюють одна одну, то це речення складне для розуміння.

Тож зрозуміло і виникнення теми щодо відміни Господарського кодексу: а якщо думок більше, та ще з одного питання?..

… А якщо після відміни думок стане ЩЕ більше, а питань не зменшиться? 


Просмотров: 689 | Добавил: economist
Форма входа
Календарь
«  Январь 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Друзья сайта
  • ИПММС НАНУ
  • Академия технологических наук Украины
  • Форум AUP.RU
  • Блог ученой кошки
  • Дневник ученой кошки
  • Статистика